Шевченко Микола Олегович
(23.12.1990 —17.03.2023)
57 окрема мотопіхотна бригада, 17 батальйон, 3 рота
Народився 23 грудня 1990 року у місті Курахове Донецької області. Закінчив місцеву школу з відзнакою у 2008 році. Навчався у Придніпровському енергобудівному технікумі на економічному факультеті, який також завершив з відзнакою. Водночас закінчив Курахівську школу мистецтв по класу акордеона. Активно займався спортом, зокрема кікбоксингом, мав численні нагороди й медалі.
У 2010–2011 роках проходив строкову службу у Збройних Силах України, військова частина у смт Десна. Після служби продовжив освіту в Донецькій державній академії залізничного транспорту.
Працював інспектором з охорони у Селидівській виправній колонії. У 2018 році виїхав до Угорщини, де навчався і працював на заводі SAMSUNG у Будапешті, здобувши спеціальність оператора керування електронними машинами. Володів англійською мовою.
У грудні 2021 року повернувся до України, щоб відсвяткувати день народження та Новий рік на рідній землі. Планував повертатися за кордон, але життя склалося інакше. З початком повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року залишився вдома.
У червні 2022 року, коли мати Миколи зазнала важкого поранення, він перебував з нею у шпиталях Дніпра та Кропивницького, доглядав, підтримував, допомагав відновлюватися. Після її одужання оселився у Кропивницькому, де у грудні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України, був направлений до одного з найгарячіших напрямків — у Бахмут.
Микола мав багато друзів — ще з дитинства, а згодом і побратимів на фронті. Не встиг створити сім’ю, хоча в його серці жила любов. Його обраниця нині мешкає у Києві.
Загинув 17 березня 2023 року у бою за Україну поблизу населеного пункту Богданівка, Бахмутський район, Донецька область.
Похований у місті Кропивницький, яке стало для нього останнім прихистком. Саме тут, у день міста Бахмут, вшановують Героїв, які боронили фортецю Бахмут. У ці дні рідні Миколи, як і інші сім’ї загиблих, приймають щире вшанування та підтримку від громади.
Микола любив життя. Любив свою країну. Він мав шанс залишитися за кордоном, але свідомо обрав шлях захисника. До останнього подиху залишався вірним синові України.
Світла пам’ять Герою.
Слава Україні!