Пащенко Андрій Анатолійович
11.01.1988 – 30.05.2025
Україна щодня платить високу ціну за свободу, незалежність і майбутню Перемогу. Кожна звістка про загибель захисника — це невимовний біль, що пронизує серце кожного з нас. 30 травня 2025 року героїчно загинув наш земляк — Андрій Анатолійович Пащенко, солдат, стрілець Збройних Сил України.
Андрій народився 11 січня 1988 року в місті Курахове Донецької області. Навчався у Курахівській школі №5. Після закінчення школи здобув фах у місцевому технікумі енергобудівництва, працював електрослюсарем на Курахівській ТЕС. У 2024 році, через активні бойові дії та постійні обстріли, евакуювався з рідного міста до м. Ладижин Вінницької області разом з матір’ю Світланою Сергіївною та сестрою. Там працював оператором електроустаткування на підприємстві МХП.
У лютому 2025 року, усвідомлюючи свій обов’язок перед Батьківщиною, Андрій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. За покликом серця став на захист країни, беручи приклад зі свого батька, який боронить Україну з перших днів повномасштабного вторгнення.
Служив стрільцем, проявляв мужність, рішучість і готовність стояти до кінця. Після проходження навчання, яке закінчив з відзнакою, був направлений на харківський напрямок. У бою поблизу населеного пункту Новосергіївка Ізюмського району Андрій загинув, виконуючи складне бойове завдання.
Йому було лише 37 років. Він залишив по собі світлу пам’ять як щирий, добрий і чуйний чоловік, син, брат, колега і друг. Завжди готовий допомогти, відданий справі, чесний і працелюбний. У Курахівській громаді його пам’ятають як щиру людину. Андрій ніколи не був байдужим до чужого горя і завжди допомагав тим, хто потребував підтримки , мав якості справжнього лідера .
— Брат старший за мене на п’ять років. З дитинства він мене оберігав і захищав. Був дуже добрим, ніколи не відмовляв у допомозі — ні друзям, ні стороннім людям. Він завжди був готовий підтримати, навіть якщо самому було важко, — згадує сестра Тетяна. — Любив тварин. Часто приносив додому собак і котів, давав їм притулок і тепло. Ми вивезли з Курахового трьох собак, які жили з нами — зараз вони з мамою. Брат мав велику душу, був світлою, щирою людиною, і мав мрії… але не встиг їх здійснити. Він був опорою для нашої родини, особливо для мами після того, як батько пішов на фронт. Коли Андрій вирішив іти на війну, мама просила його залишитися. Але він сказав: “Є така професія — захищати Батьківщину”. І він захищав її до останнього подиху. Він ніби відчував, що не повернеться… І хоча мама тепер не плаче — просто мовчить, як тінь… біль не покидає нас. Я не вірю, що його більше немає. Він завжди був фартовий — з будь-якої ситуації знаходив вихід. Але цього разу не зміг…
Прощання з Героєм відбулося у місті Ладижин. Містяни зустрічали траурну процесію живим «коридором шани» — навколішки, з прапорами, зі сльозами та квітами. Віддати останню шану Андрію Пащенку прийшли рідні, друзі, побратими, представники Ладижинської громади, жителі міста.
Світла пам’ять про Андрія назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав …
Вічна пам’ять Герою. Слава Україні!