солдат (26.05.2002 – 05.07.2024).
Роман Іванович Бачурін народився 26 травня 2002 року в місті Гірник Покровського району Донецької області.
Навчався у Гірницькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №19. З дитинства ріс цілеспрямованим, активним і спортивним хлопцем. Мав товариський характер, легко гуртував навколо себе однодумців, умів підтримати, надихнути й повести за собою.
Базову загальну середню освіту здобув у Новожеланівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті №39.
Згодом вступив до Краматорського вищого професійного торгово-кулінарного училища, де опанував професію лицювальника-плиточника.
Працював у будівельній сфері, був зайнятий і в ресторанному бізнесі, а останнім часом трудився на приватному підприємстві у сфері роздрібної торгівлі. Завжди дбав про батьків, допомагав їм, був для родини надійною опорою. Турботливий, щирий, добрий і відповідальний — таким його знали близькі та друзі. Роман ніколи не залишався осторонь чужої біди й намагався допомогти кожному, хто цього потребував.
Особливе місце в його житті займав спорт — найбільше захоплювався боксом, який виховав у ньому витримку, силу волі й характер.
Відчуваючи особисту відповідальність за майбутнє держави, Роман добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Військову присягу склав 25 жовтня 2023 року.
Службу проходив у 92 окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка на посаді розвідника військової частини А0501.
Побратими знали його за позивним «Гірчиця».
У складі свого підрозділу Роман боронив українську землю на найгарячіших напрямках фронту — на Донеччині, зокрема в районах Кліщіївка, Андріївка, Іванівське, виконував бойові завдання у районі Часів Яр.
Із першого штурму повернувся з трофеєм — ворожим кулеметом АК-12, що стало символом його рішучості, сміливості й воїнської вдачі.
За короткий час служби Роман встиг проявити себе як результативний, наполегливий і безстрашний воїн.
11 грудня 2023 року солдата Романа Бачуріна було нагороджено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
15 травня 2024 року він отримав державну нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Про свої відзнаки Роман говорив щиро й по-чоловічому просто:
«Ще цивільним я дивився на хлопців, яким вручають нагороди, і щиро пишався ними. Коли сам отримав відзнаку — зрадів, бо знаю, скільки сил і здоров’я вклав у боротьбу проти ворога.
Я йшов захищати рідну землю не за нагороди. Просто стало ніяково, що мої друзі на фронті, а я — ні. Тож добровільно став до строю.
Думаю, що в розвідку потрапив не випадково: я молодий, швидкий, холоднокровний, вмію опановувати страх — це важливо. Постійно навчаюся, вдосконалююсь. Щодо відзнак – то моя мотивація. Тепер не бачу себе цивільним. По завершенню війни планую й надалі служити, бо маємо бути готові до різних сценаріїв — ворог підступний.
Це важка й небезпечна робота, але я вірю в Україну і власні сили. Вистоїмо!»
5 липня 2024 року, виконуючи складне бойове завдання поблизу населеного пункту Глибоке Харківської області, солдат Роман Бачурін героїчно загинув у бою за Україну, її свободу та незалежність, до останнього залишаючись вірним Військовій присязі та українському народові.
Командир підрозділу військової розвідки 92-ї бригади згадував про нього:
«Безстрашний, надійний, дуже сміливий. Він виконував надскладні завдання. Такого, як Ромка, у нас у підрозділі не було і, думаю, найближчим часом не з’явиться. Це унікальний хлопець, унікальний воїн і унікальна людина. Не було навіть думки, що він може загинути, бо з усіх найскладніших ситуацій виходив без жодної подряпини… Дуже важко усвідомлювати, що від нас ідуть найкращі…»
Побратими говорили про нього так:
«Йому всі вірили. Він ніколи не підводив своїх. Останнім його завданням було врятувати трьох поранених побратимів. І він першим відгукнувся: двох витягнув одразу, ще одного — згодом. Роман був тією людиною, для якої можна було зробити все. Роман загинув Героєм».
Посмертно Романа Бачуріна нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Непоправної втрати зазнали батьки й рідний брат, які до останнього вірили та чекали на повернення свого мужнього Захисника додому. Без батьківського тепла залишилася донечка Софія, 2023 року народження, без люблячого чоловіка й надійної підтримки — дружина Ірина.
Відважний, сміливий, чесний перед собою, відданий Україні та своїй родині — таким Роман назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, любив і шанував.
Останній спочинок Герой знайшов у місті Кам’янське, де нині проживає його родина.
Місце поховання: Баглійське кладовище, ряд 5.
Вічна слава солдату Збройних Сил України Роману Бачуріну. Вічна шана Герою.
Герої не вмирають. Вони живуть у вільному небі України.
Документальний відеорепортаж про життя, службу та подвиг Романа Бачуріна доступний за посиланням: https://youtu.be/XTeGZom46ks?si=bmxhUa8mdFxTGojx
