солдат (05.10.2001 – 12.10.2024).
Народився 5 жовтня 2001 року в селі Галицинівка Мар’їнського району Донецької області (нині — Покровський район).
Навчався у Гірницькій загальноосвітній школі № 18. Зростав кмітливим, доброзичливим і товариським хлопцем.
Після закінчення школи вступив до Гірницького професійного ліцею, де здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва категорій А1,А2, В1.
Працював за фахом у сільськогосподарському підприємстві «Агропромсервіс» села Желане-2.
У вільний час любив риболовлю, захоплювався автомобільною технікою. Був працьовитою людиною, будував плани на майбутнє, дбав про родину та мріяв про щасливе життя для своїх близьких.
Тимур одружився, радів народженню донечки та мріяв бачити, як вона зростає. Однак його мирні життєві плани перекреслила війна, яка прийшла на українську землю.
Не зміг залишитися осторонь подій, що відбувалися в державі. Незважаючи на молодий вік, 27 травня 2024 року уклав контракт зі Збройними Силами України.
Служив у складі 122 окремого батальйону територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони «Схід».
Військова посада — стрілець-помічник гранатометника 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти військової частини А7288.
Позивний – «Дрон».
У складі свого підрозділу солдат Збройних Сил України Тимур Максименко мужньо виконував поставлені бойові завдання, проявляючи стійкість, силу волі, мужність і рішучість у найскладніших умовах.
12 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, Тимур Максименко героїчно загинув у бою за Україну, її свободу та незалежність, – до останнього подиху він залишався вірним Військовій присязі та українському народові.
Найдорожчими людьми для Тимура завжди була його родина. Вдома на нього чекали мама, дружина Ольга та маленька донечка Уляна, яка народилася у 2022 році, – саме заради щасливого майбутнього своєї дитини він і став на захист України.
Останній спочинок Герой знайшов на Алеї Слави у місті Біла Церква, де нині проживає його родина.
Ім’я Тимура Рустамовича Максименка назавжди залишиться у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав, любив та поважав його.
Світла пам’ять і вічна слава Герою.
Герої не вмирають — вони живуть у вільному небі України.