молодший сержант (26.05.2002 – 29.08.2026).
Народився 26 травня 2002 року в селі Дальнє Курахівської громади.
Навчався у Костянтинопільській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Великоновосілківського професійного ліцею, де здобув професію слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів та водія автотранспортних засобів.
Олександр захоплювався автомобільною технікою, мав золоті руки.
6 жовтня 2020 року був призваний на військову службу Покровським РТЦК та СП. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну застало Олександра під час строкової військової служби у лавах Збройних Сил України. З перших днів повномасштабної війни він продовжив військову службу та став на захист України.
Службу ніс у званні молодшого сержанта, обіймав посаду головного сержанта взводу спеціальних робіт ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону 145-го окремого ремонтно-відновлювального полку Сил логістики Збройних Сил України.
Позивний — «Шептун».
Олександр був вірний Військовій присязі, гідно виконував поставлені перед ним завдання, користувався авторитетом серед побратимів.
29 серпня 2026 року в Харківській області Олександр отримав численні поранення, несумісні з життям, унаслідок ворожого обстрілу, під час виконання військової служби із захисту Батьківщини.
Життєвий шлях Олександра обірвався у молодому віці. Він мріяв про щасливе майбутнє, власну сім’ю, будував мирні плани на життя, але їм не судилося здійснитися…
Родина Олександра через бойові дії змушена була залишити рідну домівку: у 2024 році вони евакуювалися до міста П’ятихатки Кам’янського району Дніпропетровської області, де нині і проживають.
У Воїна залишилися мама, бабуся, брати та кохана дівчина Діана.
Олександр — наймолодший у родині, всі свої радощі та невдачі він розділяв по життю з двома старшими братами. Мама самотужки ростила своїх трьох синів і виховала їх справжніми чоловіками. Усі троє братів стали на захист України, прийнявши Військову присягу на вірність Українському народові та своїй державі. Старший брат Костянтин, 1996 року народження, продовжує захищати Україну. Середній брат Микола, 1997 року народження, з квітня 2026 року вважається зниклим безвісти на Запорізькому напрямку.
Схиляємо голови перед мужністю та силою родини Боровців, яка в тяжких умовах війни переживає непоправну втрату Олександра та продовжує чекати на повернення додому середнього сина Миколи.
Прощання з Героєм відбулося 2 вересня 2026 року з усіма військовими почестями на центральному кладовищі міста П’ятихатки Каменського району Дніпропетровської області.
Світла пам’ять Захиснику України, молодшому сержанту Збройних Сил України Олександру Боровцю.
Його ім’я навіки вписане в ряди Небесного Воїнства.
Вічна слава Герою.